Озирнись!
Така незвична назва об’єднує у собі одразу кілька культурно-мистецьких подій, що відбулися у нашому місті, і пов’язані з родиною Невінчаних …
Прізвище Невінчаних добре відоме у Білій Церкві. Їхній рід заглиблюється своїм корінням ще у далекі часи козаччини. І представники древнього роду гордо несуть у своїх серцях козацький дух, вірність традиціям та волелюбність.
9 жовтня у приміщенні Білоцерківського краєзнавчого музею відбулося масштабне свято – відкрилися одразу дві виставки, презентувалися книги та лунали вітання на адресу винуватиці свята – Галини Невінчаної. Гості заполонили музейні зали, з цікавістю оглядали експозиції, вітали ювілярку. А нагоди для цього були вагомі.
Розпочалося дійство з відкриття виставки ілюстрацій «Честь і воля» Невінчаного Віктора Івановича (1909 – 1975рр) до репринтного видання книги «Тарас Бульба».
Чимало випробувань випало на нелегку долю Віктора Невінчаного.
Ось як розповідає про нього його донька Галина Вікторівна Невінчана:
- Честь і воля, червоні і чорні кольори вишивки… Так сталося, що все життя мого батька складалося з червоних і чорних кольорів. Те, що його виховували справжнім козаком далося взнаки. Початок війни,19 41-й рік. Мій батько працює в КЕЧі але отримує завдання супроводжувати вантаж в Середню Азію. 6 липня потяг відходив від білоцерківського вокзалу, місто вже бомбили. Коли вантаж доставили до місця призначення, то там почали розпитувати про війну. Батько сказав правду, що перемогти ворога з наскоку ми не зможемо. Сьогодні ні для кого не секрет, в якому стані знаходилася тоді армія. Поговорив Віктор Невінчаний увечері, а вранці стояв перед судовою «трійкою». Строк – за вишиту сорочку і антирадянську пропаганду. Чому за вишиту сорочку? Так це ж «дрібнобуржуазний націоналізм». Таким чином він потрапив до ГУЛАГу. Вижити батьку допомогла маленька захалявна книжка «Тарас Бульба». Йому дивом вдалося пронести її з собою через усі етапи. Вже на Кольському півострові, коли почали використовувати фахові знання засуджених, він отримав доступ до паперу, пензлів, олівців, бо працював інженером. Тоді батько почав малювати свого Тараса Бульбу. Перший малюнок був створений 1949 року, а останній намальовано 1954 – батько тоді був уже вільний. Картини з оказією він передавав моєму дідові Івану, який їх зберігав».
- Малюнки ці й справді вражають, бо вони – живі… Дивишся на них і відчуваєш аромат запашної української ночі, чуєш усі звуки і бачиш реально усі події, що зображені на малюнку. Це воістину – талант від Бога - так зображати на папері те, що зберігається у твоїй пам’яті. Дивовижно, але це – напевно пам’ять поколінь…
На щастя талант передався і доньці художника – Галині Вікторівні Невінчаній. І не просто передався, а подвоївся. Бо ж вона – і художниця, і письменниця.
Друга частина урочистого вечора присвячувалася саме їй.
У музеї відкрилася виставка картин художниці Галини Невінчаної «Озирнись». Це так символічно! Озирнись! І побачиш красу навколишнього світу. Озирнись! І помітиш дива щоденного буття на цій багатогранній Землі.
«Виставка моя – ретроспективна, - розповідає майстриня. - На ній я представила 39 картин. Це - пейзажі, квіти, натюрморти, портрети, фентазі. Я малюю те, що бачу. Треба просто озирнутися навколо і побачити прекрасне».
Галина Вікторівна не лише сама помічає красу навколо, а й «відкриває «очі» іншим, через власні картини. Білоцерківські шанувальникм мистецтва добре знають творчість Галини Вікторівни. Вона вже мала 7 персональних виставок, ілюструє книги, як власні, так і інших авторів.
Тож знову зустрітися з роботами художниці, побачити нові картини було для шанувальників її таланту великою радістю.
Більше того, приводів для зустрічі було більш, ніж достатньо.
Бо ж напередодні Галина Невінчана відсвяткувала свій ювілей. Їй виповнилося 55 років. Ця мила, енергійна, молода жінка зовсім не приховує свого віку, а сама відверто про нього розповідає. Втім, якщо не зазирати у її документи, то ні за що не здогадаєшся, що цій красуні більше 35. І лише дорослі діти та щебетушка-онучка нагадують про те, що життя не стоїть на місці. Але кожен день його наповнюється радістю та надією.
Ще з однією важливою подією вітали Галину Вікторівну цього дня. 25 вересня 2012 року вона була прийнята у Національну спілку письменників України.
Справді, талановита людина – талановита у всьому. Прочитавши хоча б одну книгу Галини, хочеться читати і перечитувати її знову і знову. Вона так майстерно знаходить слова, так вміло вплітає їх у загальний віночок, що відірватися немає сил, аж допоки не прочитаєш книгу до кінця. А тоді – прагнеш продовження…
На щастя, Галина Невінчана дарує читачам все нові книги. На сьогодні вона є автором п’яти книг: «Півень у фрістайлі», «Амури і конкури», «Зерна і жорна», «Містечковий бомонд», збірка оповідань «Чужі вікна».
«У своїй творчості, які в живописі, я віддаю перевагу реалізму. Не варто вигадувати історії, їх підказує саме життя», - зізнається письменниця.
А й справді, життя – наймудріший порадник. І воно завжди підкаже правильний вихід з будь-якої ситуації. Ось тільки розпачу в житті не повинно бути місця… А треба бути відкритими, щирими, любити людей і жити для них. Так, як це робить Галина Невінчана.
Олена Ходоровська
