"Відродження давніх традицій: розповідає Галина Михайлюк, майстриня української вишивки, зберігачка гуцульских секретів"

Сонячним днем, незабаром після весняної зливи, я відправився до невеличкого гуцульського села, де живе та творить Галина Михайлюк. Вона – майстриня української вишивки, яка відроджує давні традиції і розповідає нам свою історію через виткання ниток на полотні.

“Вишивка – це мова людей, яка не потребує перекладу. Вона говорить універсальною мовою краси та любові,” - починає Галина. Вона продовжує, розповідаючи про своє життя, пов’язане з вишивкою від раннього дитинства.

У Галини вишивка – це не просто гобелен, який висить на стіні. Це ритуал, ціле свято, де кожна нитка, кожен стібок має своє значення. Кожна її робота – це маленький шматок історії, заключений у витоки кольорових ниток.

Очі Галини сяють, коли вона бере до рук свою вишивку, вона гладить її, наче кохану кішку. Це не просто робота для неї. Це її життєва страсть.

“Ми не можемо дозволити нашим традиціям зникнути. Ми повинні продовжувати їх, навіть якщо це вимагає багато зусиль. Вишивка – це частина нашої душі, нашого народу. Як можемо ми забути про це? ” - задумливо каже Галина.

У своїх роботах Галина поєднує давні гуцульські мотиви з сучасними техніками. Вона прагне показати, що вишивка – це не щось застаріле чи непотрібне. Це – мистецтво, яке дихає і розвивається разом з нами.

Щоразу, коли Галина вишиває, вона занурюється в процес, наче це медитація. Вона відчуває кожен стібок, кожну нитку, вона слухає тканину і вона говорить їй свою історію.

Галина Михайлюк продовжує відроджувати старовинні українські традиції через своє мистецтво. Вона не просто вишивальниця, вона - гардіянка наших традицій, покровителька давніх секретів, які вона передає через своє полотно.

Розмова з нею нагадала мені, що мистецтво – це не просто красиві картини або вишивки. Це спосіб спілкування, спосіб передачі історії, спосіб виразу людського духу. І що найголовніше - це спосіб зберегти наші традиції живими для наступних поколінь.