 |
| Український рушник |
В наші дні ним прикрашають інтер'єри помешкань, вівтарі та ікони в церквах. Часто рушники можна зустріти в кабінетах політичних та громадських діячів, активістів.
Вишивані рушники на домотканому полотні прикрасять кожну українську оселю.
І надалі рушник залишається атрибутом народних звичаїв та обрядів.
На рушнику новонароджену дитину на хрещення.
На рушнику проводжали людину в останню дорогу.
Важлива функція рушника в обрядах сватання та вінчання.
В деяких селах Галичини, Надсяння, Лемковини, Холмщини, крім рушників для сватів, дівчина
повинна була вишити ще дванадцять рушників.
Дванадцять дружок несли їх перед нею через ціле село, якщо вона переходила жити до хати
молодого, а скриню з приданим везли на возі.
Якщо парубок ішов у прийми до тещі, то також відбувався урочистий похід через село, щоб всі
бачили, яка та молода працьовита і «файна». Ось чому кожну дівчину привчали до вишивання
змалку, і в орнаменти вона вкладала своє бачення краси, але при тому старалася зберегти деталі
візерунка й мову знаків, які передавали з роду в рід.
Орнаменти на весільних рушниках вишивали геометричними або рослинними мотивами,
часто із зображенням голубів, які в народних обрядах були символом любові, чесності, щирості
та вірності молодят. Саме їх щедро прикрашали.
Коли дівчина виходила юною заміж і ще не надбала традиційних дванадцяти рушників,
тоді допомагали їх вишивати всі жінки роду аби не було осуду, що дівчина лінива.
Згаданий похід дружок дотепними ритуальними піснями та приказками супроводжували дружби,
свашки та молодь.
Найкращого рушника перші дружби стелили молодим під ноги під час вінчання в церкві, щоби їхнє
подружнє життя було щасливе, а ще вірили — хто перший стане на рушника,
той верховодитиме в сім'ї.
Молодих, які після вінчання поверталися додому, на порозі хати зустрічали батьки з короваєм на
вишиваному рушнику та добрими побажаннями. Коровай прикрашали голубками, колоссям,
квітками. Рушник, на якому ставали до шлюбу, вивішували над образами або на видному місці в
світлиці.
В деяких селах Галичини, Надсяння, Лемковини, Холмщини, крім рушників для сватів, дівчина
повинна була вишити ще дванадцять рушників.
Дванадцять дружок несли їх перед нею через ціле село, якщо вона переходила жити до хати
молодого, а скриню з приданим везли на возі.
Якщо парубок ішов у прийми до тещі, то також відбувався урочистий похід через село, щоб всі
бачили, яка та молода працьовита і «файна». Ось чому кожну дівчину привчали до вишивання
змалку, і в орнаменти вона вкладала своє бачення краси, але при тому старалася зберегти деталі
візерунка й мову знаків, які передавали з роду в рід.
Орнаменти на весільних рушниках вишивали геометричними або рослинними мотивами,
часто із зображенням голубів, які в народних обрядах були символом любові, чесності, щирості
та вірності молодят. Саме їх щедро прикрашали.
Коли дівчина виходила юною заміж і ще не надбала традиційних дванадцяти рушників,
тоді допомагали їх вишивати всі жінки роду аби не було осуду, що дівчина лінива.
Згаданий похід дружок дотепними ритуальними піснями та приказками супроводжували дружби,
свашки та молодь.
Найкращого рушника перші дружби стелили молодим під ноги під час вінчання в церкві, щоби їхнє
подружнє життя було щасливе, а ще вірили — хто перший стане на рушника,
той верховодитиме в сім'ї.
Молодих, які після вінчання поверталися додому, на порозі хати зустрічали батьки з короваєм на
вишиваному рушнику та добрими побажаннями. Коровай прикрашали голубками, колоссям,
квітками. Рушник, на якому ставали до шлюбу, вивішували над образами або на видному місці в
світлиці.