Чому Європа не знає про українську трагедію?
Погляд президента Італійської асоціації українознавчих студій Джованни БРОДЖІ
За останні десятиліття український Голодомор визнали в колах авторитетних західних істориків. Зокрема, крім Роберта Конквеста, Джеймса Мейса та Андреа Ґраціозі, хотілося б згадати мало знаного в Україні французького автора Бернара Брюнето, який у праці «Століття геноцидів» приділив належну увагу та гідно потрактував трагедію українського народу 1932 — 1933 рр. Однак маємо констатувати, що в масовій свідомості західних народів Голодомор не фігурує.
Напередодні Дня пам’яті жертв Голодомору ми попросили висловитися щодо цього Джованну БРОДЖІ, відому дослідницю культури слов’янських народів, професора Міланського університету, президента Італійської асоціації українознавчих студій. Подаємо кілька її реплік.
«У Європі впродовж усього повоєнного п’ятдесятиліття інтелектуали особливо ставилися до СРСР та були під значним впливом совєтської пропаганди. Відомості про Голодомор з’являлися тільки з 1980-х років — із-під пера поодиноких істориків високого рівня, як і повідомлення про інші радянські злочини».
«Гадаю, що має значення також психологічний фактор: звичайні люди не люблять перейматися трагедіями. Благополуччя 1970-х — 1980-х років сприяло насамперед розвагам і відпочинку, тому й не залишалося місця на зацікавлення трагедією, яку пережила така далека країна в такі давні часи. Люди (і особливо італійці!) можуть перейматися трагічними подіями, які трапляються сьогодні, але забувають про них через два дні. Що вже говорити про трагедії, які сталися 80 років тому!»
«Варто мати на увазі, що в Італії не було численної та впливової української еміграції. Вона була в Німеччині, тому саме там найбільше писали про Голодомор. І, звичайно ж, в Америці та Канаді. У Франції відомості про Голодомор не такі скромні, як в Італії, але все одно неповні. У Франції культурний вплив Росії величезний».
«В останні п’ять-шість років почалися серйозні економічні та соціальні проблеми в кожній європейській країні. Зазвичай люди переймаються власними бідами, Західною Європою. Дуже мало думають про країни, які перебувають у Євросоюзі віднедавна (такі як Угорщина, Чехія чи Польща). Ще менше думок — про країни, які далі на схід, за межами ЄС. І Україна, хай як це прикро, не пропонує сьогодні багато цікавого для пересічного італійця чи європейця...»
«На жаль, як би там не було, в Європі домінує російський вплив, зокрема з тієї причини, що Європа залежна від Росії економічно та політично. Особливо в цей важкий період для економіки Європи бізнес значно важливіший для європейської політики, ніж історичні чи етичні проблеми».
«Попри все, за останні 20 років кількість людей, які володіють певними знаннями про Голодомор, зросла, навіть якщо рівень знань залишається дуже загальним і низьким».
«Останнє спостереження: український уряд завжди робив дуже мало для поширення знань про українську історію та культуру. Знаю, що нині активний один український інститут у Парижі, але в Італії українське посольство не робить абсолютно нічого. До деяких ініціатив удавалися італійські історики та, з певних нагод, українські громади в Італії, але навіть це — крапля в морі».
Як бачимо, деякі причини незнання європейської спільноти про українську трагедію мають об’єктивний характер, і зарадити їм дуже важко. Однак серед зауваг Джованни Броджі є також пасивність самої української держави та її інститутів. Цей фактор українці аж ніяк не можуть вважати за такий, що від них не залежить. Мусимо зібратися з силами заради мільйонів невинно замучених, якщо не хочемо, щоб пам’ять про них пішла в небуття.
КОМЕНТАРІ
Чи еволюціонує в російському суспільстві точка зору щодо Голодомору в Україні? Як слід сприймати підготовку до публікації Федеральним агентством Росії тритомника, який спростувує «винятковий характер» голоду в Україні в 1930-х рр. і в якому говориться, що це перекручування історії на шкоду Росії, «День» запитав доктора філософських наук, директора Центру з вивчення Росії Російського університету дружби народів Ігоря ЧУБАЙСА.
— Той, хто ототожнює росіян і владу, — припускається серйозної політологічної помилки. Влада сьогодні не виражає у нас інтересів суспільства. Починаючи з 1917 р., коли були знищені Установчі збори, ніяких вільних і чесних виборів у нашій країні не було. Минуло 70-80 років, і люди вже розуміють, що таке «совок». Тому не треба ототожнювати простих людей і поведінку влади.
Що ж до Голодомору — влада в нас неадекватна й нелегітимна, тому вона вимушена спотворювати картину світу, власну й сусідську історії.
Проблема Голодомору не така проста, бо, на жаль, Україна програла інформаційну війну. У Росії є чимало людей, які чудово розуміють, що таке Голодомор. Якби тим, хто розуміє цю проблему, дали годину ефірного часу на одному телеканалі протягом місяця — ми отримали б країну зовсім іншої якості.
Товариш Сталін полюбляв убивати не лише українців, а й росіян з білорусами. Але українцям в цьому випадку дісталося більше. У Росії також був Голодомор, але не в таких масштабах. Російська армія не могла зробити те саме в себе, що вона робила в Україні, й Сталін не отримав такого жахливого результату, адже не було важеля.
«ДЛЯ УКРАЇНИ ГОЛОДОМОР — ЦЕ ОДНА З ПОДІЙ, ЯКА ДОПОМАГАЄ БУДУВАТИ НАЦІОНАЛЬНУ ІДЕНТИЧНІСТЬ»
Семен НОВОПРУДСЬКИЙ, незалежний журналіст, Москва:
— Треба розрізняти дві речі: ставлення простих людей і ставлення влади. За колишнього українського президента ця тема була дуже важливою для російського офіційного політичного порядку денного у відносинах з Україною. Тож російська влада намагалася продемонструвати своє ставлення і не сприймала спроб Ющенка домогтися визнання Голодомору геноцидом, тим самим солідаризуючись із тим, що вона є спільником Сталіна. Нині ця тема, на мій погляд, зникла з політичного порядку денного російської влади. Утім, ставлення Кремля до цього анітрохи не змінилося. Щодо населення, то, щоб міркувати про це коректно, потрібні соціологічні дослідження. Як на мене, якість знання історії в Росії така, що велика частина людей, насамперед молодих, узагалі не знає, про що йдеться. У цьому сенсі росіяни однаково погано знають як радянську, так і дорадянську історію Росії. Тим більше вони мало знають, що таке Голодомор. У будь-якому разі, якщо триватиме той вектор у відносинах між Росією й Україною, який є сьогодні, цю проблему усвідомлюватимуть як трагедію лише ті росіяни, які мали або радянський досвід життя, або уявлення про історію. Складається враження, що російська влада — величезна проблема для самої Росії. Кремль не може придумати, на яких принципах будувати російську державність. Для України Голодомор — це одна з подій, яка допомагає формувати національну ідентичність. Це справді національна трагедія величезного масштабу, яка має бути в кожній нормальній писаній історії країни. Для Росії, звичайно, ця сторінка історії не є такою, і вона не «випинатиметься» владою, наприклад, при написанні підручників історії. Гадаю, що й російська влада докладатиме багато зусиль для того, щоб самі росіяни не мали уявлення про цю подію. Даних про те, яка нині ситуація із свідомістю росіян щодо Голодомору, немає. Я не пригадую, щоб проводили такі дослідження.
Ігор САМОКИШ, «День»
Інші матеріали цієї шпальти:
